Щоразу, коли наша мама збиралася виходити заміж, ми з сестрою робили дуже підло, не пускали її зв’язатися з кимось. Через роки вона змусила нас пошкодувати за наші вчинки.

Батько залишив нас, коли нам із сестрою було по одинадцять і дванадцять років. Після його відходу ми викреслили його з нашого життя, а маму зробили «святою». Ми дружно зненавиділи батька, який пішов до іншої жінки. Він зрадив нас. І ми вирішили, що йому немає прощення. Мама була у нас гарною, молодою жінкою 45 років, з бездонними блакитними очима. Багатьом вона подобалася, але ніхто не затримувався надовго завдяки нашим старанням. Ми лаялися, шантажували, ставили ультиматуми. Завжди щось нове та дотепне.

Шанувальники досить швидко зникали з нашого дому та життя. Якось у нашій родині з’явився настирливий чоловік, у боротьбі з яким допоміг лише один хід: перед весіллям був посталений ультиматум: або ми, або він. – Народите собі дітей, а нас забудете, – говорили ми тоді. З роками ми просто вживалися в роль, побачивши нового кандидата, швидко усували його.

І щоразу це легко спрацьовувало, а ми раділи, що мама знову комусь відмовила. А вона ночами плакала, від думок, що мужики вигоду шукають, а не її люблять. Через багато років, коли ми створили свої сім’ї, розкрилися перед матір’ю, мовляв, тоді ми були егоїстками. Адже мати могла б знайти своє щастя. А мама й сама не хотіла нікого, адже чоловіки приходять та йдуть, а ми одні в неї. Але ми розуміємо, що слухати нас не треба було. Ми виросли, поїхали, живемо щасливо, а вона залишилася сама на старості років. І час не повернути і нічого не змінити, але можна спробувати знову. Адже зараз їй вже 60 років, але вона як і раніше прекрасна тілом і душею.