Валентина багато років не могла заваrітніти. Їй порадили йти до мудрого старця. Говорили, що він ліkує недуги і бачить майбутнє. Але від нього таке почути Валя не була готова.

Людмила Андріївна розуміла, що в молодості вчинила гріх. Вона чітко пам’ятає цей день. Вона працювала у дворі, коли до її будинку підійшла жінка з дитиною на руках. Вона виглядала дуже болючою, дитина теж. Людмила знала всіх в селі, ця жінка була не місцевою. Жінка просила хліба і води. Вона ледь ворушила губами. У цей момент в будинку заплакала дочка. Людмила попросила жінку почекати, а сама кинулася в будинок. Повернулася вона через п’ятнадцять хвилин, але нікого біля хвіртки не було.

У той момент щось в душі у жінки перевернулося, і прийшло усвідомлення, що вона зробила щось погане. Після цього вона не змогла більше заваrітніти. Кожен раз вона втрачала свою дитину в процесі виношування. Так Людмила мала всього одну дочку Валентину. Коли Вале виповнилося двадцять два роки, вона по любові вийшла заміж. Все у неї в родині було чудово, але вона ніяк не могла народити малюка. Люди порадили з’їздити в сусіднє село до мудрого старця. Говорили, що він ліkує недуги і бачить майбутнє.

Валентина з матір’ю вирушили до цієї людини, втрачати було нічого. Варто було старому поглянути на неї, як він каже: – Ти дитину народити хочеш, але не можеш. На тобі гріх матері, ти повинна його спокутувати. Усинови хлопчика, тоді заваrітнієш. Удома вона обговорила слова старого з чоловіком. Той був зовсім не проти усиновлення. Так вони зайнялися збором документів, а потім вибрали хлопчика. Максимка відразу прижився в їхній родині. Через два роки Валя заваrітніла.