Ми змусили сина одружитися на дівчині, яка чекала від нього дитину, але пізно зрозуміли, що позбавили його щастя.

Одного разу ми дізналися, що знайома сина, Аня, від нього ваrітна. А син все повторював, що не збирається одружуватися на ній. Те, що вона чекала на його дитину не грало ніякої ролі. – Так, я не заперечую, що дитина моя. Ми з нею пару разів повеселилися, але я її не люблю. Я не змушував, вона сама висловила ініціативу. До того ж вона збрехала мені, сказала, що все під контролем, все буде безпечно. А зараз каже, що ваrітна. Ні, не думайте, що я відмовляюся від своєї дитини. Я буду допомагати з дитиною, але одружуватися з нею не хочу, не люблю я її. Але у нас з чоловіком була інша позиція. Ми натиснули на сина, говорили йому: «який ти чоловік після цього? Любиш ковзати, люби і саночки возити». Все ж ми зіграли весілля, все підготували самі, без участі сина. На весіллі він був темніший за хмару. Ми з чоловіком всіляко смикали його, щоб не осоромитися перед гостями.

Ну хоча б посміхнися, Господи. Він натягував на себе фальшиву посмішку. Весілля пройшло більш-менш вдало. Ми з чоловіком вирішили, що молодята повинні жити окремо, наодинці, щоб серце сина розтануло. Поселили їх у бабусиній квартирі і стали вони жити. Невістка наша виявилася господарською дівчиною. У них завжди прибрано, ідеальна чистота. І готує вона смачно і різноманітно. Вона вихована, до мене і до свекра ставиться з повагою, завжди пригощає нас чаєм і тістечками. Загалом, нам з нею пощастило. А от син не прийняв нашої думки. Він почав після роботи приходити до нас і просто лежати, лише б не йти додому. – Син, Аня, напевно, накрила на стіл і чекає тебе з роботи? Що ж ти не йдеш додому?

Я ж казав, що її не люблю. Навіщо ви змусили мене одружитися на ній, поясніть мені? Я ж казав, свою дитину не кину. Я б допоміг Ані з дитиною, забрав би до себе, але їй ніколи не стати моєю дружиною. Вона мені не потрібна. У нас навіть спільних тем для розмови немає. – Синку, потерпи ще трошки. Стерпиться, злюбиться. – Не хочу терпіти, мам. Я хочу жити і любити. Я завжди мріяв після роботи летіти додому, а не вигадувати причини, щоб туди не повертатися. Ми з чоловіком подивилися в очі один одного. Напевно, ми помилилися. Ми завжди хотіли для сина щастя, але самі завадили йому.