Ліза ввечері сиділа вдома сама. На вулиці розбушувалася буря, почався сильний дощ із грозою. А напередодні Ліза мала гостей. Вони з друзями дивилися фільми ж ахів. Ліза не любить такий жанр, але всі як один учепилися за них. А фільмі кожна сцена з вбивством супроводжувалася грозою, темрявою, саме тим, що діялося зараз за вікном у Лізи. І тут раптово вимкнулося світло. Ліза так злякалася від несподіванки, що аж закричала. Але її сусідка – старенька бабуся почала б ити по бат ареях, щоб Ліза замовкла.
Так це допомогло дівчині повернутись у реальність. Але на цьому пригоди не скінчилися. Раптом від якогось чужого номера надійшло повідомлення: -Ну що, подобається те, що відбувається? Ліза не розуміла, що робиться. Тобто, за нею зараз хтось стежить. Значить, вона не одна у квартирі. Але довкола так темно, що страшно злізти з ліжка та оглянути квартиру. Раптом надійшло ще одне повідомлення: -Ліза, що ти не відповідаєш, я ж знаю, що ти читаєш повідомлення. Краще відповідай, бо я можу образитися.
Дівчині стало не по собі. А що їй лишається роби ти? Це був якийсь незнайомець, який просто знущається з бідної дівчини. І тут їй надійшов дзвінок із того самого незнайомого номера. Зібравши останню сміливість у собі, Ліза відповіла: -Ліза, ну скільки можна мовчати? То був голос Каті, давньої подруги Лізи. -Катю, це ти? А що за номер незнайомий? -Ой, я й забула, що ти на чужі номери не відповідаєш. Так нову сімку взяла на телефон. Я тобі відправила фотку ремонту, питаю: подобається тобі чи ні, а ти мовчиш. Мабуть, фотографія не прикріпилася, а фантазія Лізи вже змалювала їй страшні сцени нападу на неї.