Я вже кілька років, що намагаюся пояснити мамі, що їй потрібно продати свою дачу і купити квартиру ближче за нас. Але вона вирішила залишатися там.

Мені майже тридцять, ми з чоловіком переїхали з невеликого містечка, багато працювали, ставали на ноги, купили квартиру в іпотеку. У нас підростає чотирирічний син. Цілими днями ми на роботі, повертаємось пізно, а дитина з нянею, у вихідні пробуємо надолужити втрачене. У рідному місті в мене залишилася мати, яку я мрію перевезти до нас, купити їй квартиру. Після народження сина я сподівалася, що мама допоможе мені з ним, а в мене буде можливість раніше вийти на роботу, але вона не погоджувалася. За її словами, вона дуже любить онука та сумує, але приїхати не може. Переконати її не вдається. У матері там і дача, свіже повітря, собака та подруги по селу. Як вона все залишить? Я пропонувала продати дачу та додати гроші, купити поряд квартиру. Наразі допомога із сином не потрібна.

Мені пощастило із сусідкою. Вона пенсіонерка і за прийнятну ціну сидить з дитиною вечорами, ще й вечерю готує і в квартирі трохи прибирається. Тим не менш, я не відмовилася від ідеї перевезти маму ближче. Але мама щоразу рішуче відмовляється. За прикладом колеги, мені вже страшно залишати її на старості років одну в такій далині.

У моєї колеги батьки жили в іншому місті, а після см ерті батька мати закульгала, і про переїзд чути не хотіла, адже могила чоловіка була поруч, і колега розривалася між сім’єю та матір’ю. Краще зараз усе підготувати, ніж потім мучитися та звинувачувати себе. Як мені вчинити, я не знаю, якщо починаю тиснути на неї, відчуваю провину. А якщо вона в останні роки свого життя залишиться одна і я не зможу її доглядати, звинувачуватиму себе ще більше ? Але розумію, що в такому віці не просто залишати свій будинок.