Breaking News
Home / Истории / Анжеліка не виносила пла чу дітей, відчувала огиду, коли чужі діти просилися до неї на ручки. Але одна зустріч із цим хлопчиком змінила негативне ставлення Анжеліки до дітей.

Анжеліка не виносила пла чу дітей, відчувала огиду, коли чужі діти просилися до неї на ручки. Але одна зустріч із цим хлопчиком змінила негативне ставлення Анжеліки до дітей.


Анжеліка біла чайлдфрі. Анжеліка не виносила плачу дітей, відчувала огиду, коли чужі діти просилися до неї на ручки. – Діти перет ворюють життя жінки на пекло. Жінка стає пустим місцем, – любила повторювати вона. Загалом Анжеліка любила самотність. Прокидатися на самоті, йти на роботу, повертатися в порожній дім, дивитися телевізор і насолоджуватися улюбленим морозивом. Анжеліка не мала прихильників, була тільки одна єдина подруга, і мати, яка жила далеко, в сусідній країні. Анжеліка їздила додому щороку на Новий рік. Її мама мріяла стати бабусею і щоразу Анжеліці доводилося вислуховувати фрази типу «не дочекаюся я онуків», «не думаю, що встигну побачити тебе в ролі матері» тощо. Вона нетерпляче чекала свого повернення до себе додому, і після відчувала полегшення, що виконала свій обов’язок. Вона ніде, окрім як у себе вдома, не почувала себе добре. Адже вдома вона була одна. Повернувшись, вона вирішила у холодильнику навести чистоту.

У морозилці в неї були «минулорічні» напівфабрикати. Вона зібрала всі непридатні продукти в коробку і вийшла на сходи, щоб викинути. Там вона помітила хлопчика. Його вона бачила не вперше. Він із однієї багатодітної родини, де мама постійно вагітна. І жили вони дуже погано. Хлопчику було приблизно 6-7 років. Він сидів на підвіконні, брудненький. – Чи можете не викидати коробку? Краще, віддайте мені, – сказав Анжеліці хлопчик. – Хлопчику, – вона трохи розгубилася, – вибач, але всі продукти тут зіпсовані. Їх не можна їсти. – Нічого, я візьму, – відповів хлопчик. Анжеліка хоч і не відчувала симпатії до дітей, але отруїти їх вона не хотіла. – Ні, це не можна їсти. Особливо дітям. – Нічого, віддайте, мама зварить. – Ні, – відповіла Анжеліка і швидко викинула коробку. Вона повернулася в квартиру, але перш ніж зайти, побачила, що хлопчик підійшов до смітника і забрав коробку. Після побаченого Анжеліці стало ніяково. –

Отже, я живу сама, мій холодильник повний продуктів, і вони псуються, а сусідські діти голодують. Скільки йому? 6? І він готовий їсти зіпсовані продукти аби не голодувати? Анжеліка підійшла до холодильника, набрала два величезні пакети продуктів, додала до них свою ляльку з дитинства і різнокольорові олівці, які були в неї вдома. Вона обійшла весь будинок, питала у сусідів про сім’ю хлопчика, тільки ніяк не могла їх знайти, думала, що вони живуть у її будинку. Наступного дня Анжеліка знову зустріла хлопчика на тому ж місці. Вона віддала йому пакети та подарунки. Хлопчик не тямив себе від радості. Він мало не розплакався від подяки. – Ну, йди хутчіш, порадуй сім’ю, – сказала Анжеліка. Хлопчик побіг додому, а Анжеліка розплакалася. Здається, у неї всередині щось змінилося.

About admin

Check Also

Якось я повернулася додому, а сестри там не було, не було її речей. І лише через час я отримала від неї звістку.

Скільки часу я знаю свою сестру, а я її знаю від самого народження, вона завжди …

Leave a Reply

Your email address will not be published.