Я на свій ювілей запросила своїх подруг і доньку з чоловіком. Коли настав час подарунків, я мало не впала зі стільця, коли побачила «подарунок» доньки.

Вчора у мене був ювілей, в гостях були подруги, донька із зятем та онукою. Подарунком з їх боку був малюнок моєї п’ятирічної онуки і торт з найближчого магазину, який вони і з’їли. Мені було ніяково перед друзями. Дочці з зятем за тридцять, вони одружені давно, обидва працюють, купили квартиру в іпотеку і тепер все зароблене йде на виплати. Вони навчилися економити на всьому. Але ж в такий-то день можна було потішити матір, невже не знайшлося небагато заначки для матері?

Могли б хоч маленький знак уваги надати, купити те, чого у мене немає, наприклад, у мене давно не працює чайник, і я мучуся, гріючи воду в каструлі, або щось з одягу, адже бачать, як я доношую з року в рік один і той же одяг. Я до них завжди з подарунками, а на дні народження тим більше, при тому, що живу скромно, на свою пенсію. До речі, я рано пішла з роботи, щоб допомагати дочці з онукою, а вона – на роботу. Молода пара дуже просила про допомогу, я відмовити не змогла.

Я від дочки ні копійки не взяла, сама впораюся, зайвого не витрачаю, хоча й вистачає копіка до копійки. Давати мені хоч якусь суму на кишенькові витрати не здогадуються або просто не хочуть. Але дивлюся по сторонах і бачу, як інші діти своїм батькам допомагають: хто грошима і продуктами, хто відпустку організовує, хто шопінг. Тільки от замість всього цього, моя дочка на мої слова образилася, ще й мене винуватою і корисливою зробила. Ось думаю, може, я перегнула палицю і дочка не винна, чи все-таки варто було висловитися? Сподіваюся, незабаром ми знайдемо спільну мову.