Breaking News
Home / Истории / Побачивши, що замок хвіртки зірваний, ми кинулися до будинку. Але там усе було на місці. І раптом почувся шум на задньому дворі.

Побачивши, що замок хвіртки зірваний, ми кинулися до будинку. Але там усе було на місці. І раптом почувся шум на задньому дворі.


Діти у нас давно виросли та роз’їхалися, ми з чоловіком залишилися одні. У нас син та донька, обидва зараз живуть у Німеччині. Дочка вийшла заміж за німця, а син тут одружився, перебрався вже потім за допомогою сестри. У нас три онуки вже є, але бачимо ми їх здебільшого за відеозв’язком, діти рідко приїжджають на батьківщину. Ми вже з чоловіком у віці, нам самотньо. Єдина у нас відрада – дача. Робота у городі дуже заспокоює. Мені подобається доглядати квіти, а мій чоловік Сергій більше воліє садові культури. Ми проводимо на дачі майже все літо. Ми б і зиму проводили, але там нема умов для цього. Ми збираємо гроші, щоби провести опалення.

Але самі розумієте, для цього потрібна досить велика сума, а ми з чоловіком пенсіонери, хоч і на пенсію не скаржимося. Мій чоловік колишній суддя, тож отримує досить пристойно. Цього року звичний ритм життя було порушено, бо Сергій потрапив до лікарні на початку літа на два тижні. Він мав стабільно дуже високий тиск, тому його госпіталізували. Виявилося, що є проблеми з судинами та метаболізмом. Я весь цей час була поруч із чоловіком і дбала про нього. На щастя, він швидко прийшов у норму. Після його виписки ми одразу зібралися на дачу. Коли під’їхали, помітили, що замок на хвіртці зірвано. Спочатку ми з чоловіком занепокоїлися і вирішили, що до хати проникли злодії. Однак нічого не було вкрадено. А потім на задньому дворі ми знайшли хлопчика. На вигляд йому було років дев’ять.

Він не збирався тікати, спокійно підійшов до нас: -Вибачте, я тут у вас трохи пожив. Ми з чоловіком здивовано переглянулись: -А де ж твої батьки? -Мама та тато напилися і вигнали мене з дому. Я їм не потрібний. -Ти впевнений? -Так. -А чим же ти тут харчувався? Як давно живеш? -Два тижня. Ну, яблуками, огірками, помідорами. Вибачте, я ще ваше варення з’їв… Ми з чоловіком потім обговорили ситуацію і вирішили залишити хлопчика собі. Нам допомогла з документами родичка, яка працює в адміністрації. Так у свої п’ятдесят стали опікунами чудового хлопчика.

About admin

Check Also

Якось я повернулася додому, а сестри там не було, не було її речей. І лише через час я отримала від неї звістку.

Скільки часу я знаю свою сестру, а я її знаю від самого народження, вона завжди …

Leave a Reply

Your email address will not be published.